Чел, ты готов услышать стори про мою последнюю закладку? Знаешь, такую, после которой ты отвалываешь на работе и попадаешь под замочение? Лови астральный рассказ, готовься к морфию слов и лови пасхалку!
Вот как-то раз, я решил разнообразить свою жизнь, устремиться в новые просторы. Так что, прогулявшись по черным улочкам этого города, я нашел тюбик с магическим растительным соком - марихуаной. Не мог пройти мимо такого расслабляющего заманчивого чуда! Улыбнувшись, я купил несколько шишек. Брат, это была самая правильная покупка в моей жизни!
Пополз на работу, с десяток таблеток закинул в карман и сразу пошел отрываться. Недавно пошла новая девочка, крошка афроамериканка, с пирсингом на пупке и огромными губами. Представляешь? Витилижка пошла! Черт, все старые телки от прошлых лет кажутся скучными, как забор!
Я просто замочился на работе. Ходил, как на астральной волне, смотрел на всех сверху вниз и думал: "Эй, ребятки, вы что, не понимаете, что я тут на седьмом небе? Вы что, не видите моих закладок?" Но нет, они все были какие-то тупые, вялые, словно поссыли лунатики, а я здесь, хрупкий цветок марихуаны, распускающийся в своем хрупком мирке.
А когда начальник подошел ко мне и сказал: "Ты, худой парень, слишком на свету горишься, с пасхалкой мне не пройти!", я просто рассмеялся в его лицо, словно знал, что я в нем в три мощных раза лучше. И вот, через пару дней, мне выдали письмо об увольнении. Ну и фиг с ними, что теперь делать? У меня всегда найдутся новые закладки!
Теперь, лежа на диване и покуривая мои последние шишки, я задумался о смысле всего этого. Зачем я вообще устраивался на работу? Это же не моя тема. Я хочу жить в своей астральной реальности, где слова "таблеточка" и "морфий" звучат как музыка, а все остальное - просто шум. Я не хочу заморачиваться на этой земле, я хочу быть свободным, хочу быть ярким и сияющим, даже если это подразумевает отрыв на работе и увольнение.
| Астральный мир: | |
| Волшебные закладки: | |
| Мой выбор: |
Так что, мой друг, если ты готов открыть глаза на нашу астральную реальность, просто закинь в свой карман парочку закладок и позволь себе уйти в мир морфия и расслабляющих таблеточек. И помни, устраиваясь на работу, ты всегда рискуешь потерять свою наркоманскую свободу. Но это лишь цена, которую мы платим за нашу хрупкую, но прекрасную жизнь вечного отрыва!
Stay high, stay free!
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
